ВИПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИПОЧИТИ, чу, чиш, док., діал. Відпочивати. Я так люблю в неї [у матері] випочивати (Коб., III, 1956, 268); Вечоріло. Я страшно змучений, пити хочеться, болить усе тіло. Конче треба десь випочити (Фр., II, 1950, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 458.