ВИПЛУ́ТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ПЛУТАТИСЯ, аюся, аєшся, док. 1. Розмотуючи, розсовуючи щось заплутане, вибиратися з нього. Здавалось, ніби вона [Василина] заплуталась у легенькій хмарі з широких стрічок і ніяк не могла з них виплутатись (Н.-Лев., II, 1956, 67); Незнайомець уже виплутався з сіток та й прямує до отвору (Збан., Мор. чайка, 1959, 200); // Вибиратися звідки-небудь, з чогось густого, захаращеного і т. ін. Виплутавшись із лісу на шлях, я висловив занепокоєння, що наші [сапери] не встигли підірвати мостів (Ле, Клен. лист, 1960, 149); Шлюпка, прямована вусатим, нарешті виплуталась з-поміж прибережного каміння і вийшла на чисту воду (Кучер, Голод, 1961, 221);

* Образно. Виплутуюсь [із спогадів], мов із гарбузиння (Вас., II, 1959, 279).

2. перен. Виходити з важкого, скрутного становища. — Нуте, як же ви виплутались із своєї біди? (Мирний, III, 1954, 165); Тільки один посаг Катерини може допомогти Безбородькові виплутатись з грошових зобов’язань перед купцями (Вільде, Сестри.., 1958, 215); — Ви навіть уявити не можете, як у нас на заводі його [Боровика] всі люблять. Звичайно, і я люблю, як… як і всі, — Зоя все ще намагалася якось виплутатися, виправдатись… (Собко, Справа.., 1959, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 455.