ВИПЛО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПЛОДИТИ, джу, диш, док., перех. Народжувати, давати життя кому-небудь. [Гусак:] Я безщасний гусачок, Не виплодив діточок — Хворів літечко (Кроп., IV, 1959, 133); * Образно. Прийми ж, несуженая доле, оці листочки з моїх рук На спомин тих утіх і мук, Що виплодило наше поле! (Фр., IX, 1952, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 455.