ВИ́ПЛЕСНУТИ, ну, неш, док. 1. Однокр. до виплі́скувати 1, 2. Галька допила і ще виплеснула на стелю, приказуючи: — Оттак наші вибрикуйте! (Барв., Опов.., 1902, 39); Тепер різко встав Саїд. Аж зблід на обличчі, з піали нервово виплеснув чай геть поза килимом на підлогу (Ле, Міжгір’я, 1953, 128); * Образно. На світанку будинки виплеснули шумливий люд, ожили, загомоніли вулиці (Жур., Вечір.., 1958, 372).

2. Виливаючи рідину, викинути якийсь предмет. Невередливі попались торговкам обідальники. Муху помітять — виплеснуть (Гончар, Таврія.., 1957, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 454.