ВИ́ПЛЕКАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. З любов’ю виростити кого-, що-небудь; дбайливо доглядаючи, домогтися найкращого стану, вигляду; випестити. Виняньчила, виплекала, мила й вичісувала [Маланка Гафійку], а тепер оддай людям! (Коцюб., II, 1955, 14); Все посаджене в цьому саду він виплекав власноручно (Чаб., Тече вода.., 1961, 67); * Образно. — Думаєш, що можна би у моїм серці любов штучно виплекати? Стефане, — почулось трохи згодом докірливо (Коб., І, 1956, 75).

2. перен. Виносити в собі (думку, почуття і т. ін.). Поки ми провели розвідку, поки виплекали свій план,.. минув кінець березня (Збан., Єдина, 1959, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 453.