ВИПИРА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. випира́ти.

2. с. г. Оголення вузла кущіння разом з корінням в озимих злаків при таненні снігу, що спричиняється до загибелі рослин. Рано навесні посіви озимини боронують, за винятком тих ділянок, де вона слабо розкущилася або має ознаки випирання (Колг. Укр., 11, 1960, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 451.