ВИПИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ПНУТИСЯ і рідко ВИ́П’ЯСТИСЯ, пнуся, пнешся, док. 1. Видаватися, виступати наперед, виділятися при напруженні, русі. Жартує та сміється [Мокрієвська], аж вилиці випинаються на сухих щоках (Н.-Лев., IV, 1956, 335); Веслярі знову припали до своєї роботи, важко погойдуючись у такт, на спинах випиналися худі лопатки (Кучер, Голод, 1961, 223); Челканов почервонів і з гордощів стиснув щелепи так, що м’язи на його щоках випнулись твердими гульками (Мик., II, 1957, 445).

2. Напружуючись, розправлятися, розгинатися. Пружинив ногами Денис, випинався тілом, а вирватися не міг. Але скоро він відчув, що пальці старого вже не так міцно тримають його (Тют., Вир, 1964, 235); Бер.. випнувся на весь свій зріст і врізався своєю головою напасникові в живіт (Кол., На фронті.., 1959, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 450.