ВИПАДКО́ВІСТЬ, вості, ж. 1. Властивість за знач. випадко́вий 1, 2. Добрий урожай — не радісна випадковість одного літа, а труд (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 598).

2. Непередбачені, несподівані обставини, що раптово виникають. Не випадковість, не гріш в люди виводили нас (Зеров, Вибр., 1966, 332); — Що не кажіть, — сказав хтось із нас, — щаслива випадковість, безумовно, не раз втручалася в долю багатьох наших воїнів і рятувала їм життя (Донч., VI, 1957, 199); — Я ніколи не насмілився б бути таким негречним і зазирати в чужі родинні справи, але випадковість розкрила мені все (Тулуб, Людолови, II, 1957, 33).

3. Явище, факт, що виникають без будь-якого внутрішнього зв’язку з чим-небудь, нічим не обумовлені. Невже поведінка Федора — просто якась випадковість, непорозуміння? (Руд., Вітер.., 1958, 389); І як би не панувала в природі анархія випадковостей, якою б інертною й непіддатливою людським зусиллям вона не була, вона завжди буде дорога людині (Довж., Зач. Десна, 1957, 253).

4. філос. Категорія, що позначає тимчасові, несуттєві, одиничні зв’язки між явищами об’єктивної дійсності. Необхідність і випадковість перебувають у діалектичній взаємодії, оскільки вони мають спільну основу — загальний зв’язок усіх явищ і процесів (Наука.., 12, 1958, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 446.