ВИПАДКО́ВО. Присл. до випадко́вий 1, 2. Його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям (Фр., VI, 1951, 226); Учора Терень зустрів Люду. Зустрів випадково, бо в клуб дівчина чомусь тепер перестала ходити (Донч., І, 1956, 491); // у знач. вставн. сл., звичайно із запереченням не, розм. Ви, випадково, не збираєтесь у відрядження?

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 446.