ВИНЯТКО́ВО. Присл. до винятко́вий 2. Кожну доповідь Полоза про стан роботи слухали винятково уважно (Собко, Зор. крила, 1950, 212); З усіма він чемний і винятково ввічливий (Баш, Надія, 1960, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 445.