Про УКРЛІТ.ORG

винуватиця

ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець. Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу… (Гончар, Таврія, 1952, 127); Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 444.

вгору