ВИНОЧЕ́РПІЙ, я, ч., заст. При дворі монарха, феодала — особа, що відала напоями, наливала і підносила їх під час бенкету. Разом з царем ховали одну з його наложниць, а також слуг — виночерпія, кухаря, вістового, кращих коней і по добірній штуці всякої худоби (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 160); // жарт. Той, хто наливає вино в чарки, келихи за столом. — Сергію, виконуй свої обов’язки виночерпія, — Михайло показав на пляшку вина (Коп., Земля.., 1957, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 443.