ВИ́НИЩЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́нищити. Звідти ж [з Америки] завезли в Асканію останніх на землі велетнів-бізонів, майже цілком винищених за півстоліття на американському континенті (Гончар, Таврія.., 1957, 142).

2. прикм., рідко. Жалюгідний. Його винищений і заляканий вид, із виразом затятості та обмеження, навіть кривився (Коцюб., II, 1955, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 440.