ВИНАХІ́ДНИК, а, ч. Той, хто винайшов або винаходить що-небудь. [Шумейко:] А то ще зробив дощомір власної конструкції… [Вася (з повагою):] Значить, ви теж винахідник? (Мик., І, 1957, 435); У містечку Вороновиці жив винахідник літака О. Ф. Можайський (Цюпа, Україна.., 1960, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 439.