ВИНАГОРО́ДА, и, ж. Те, що є платою за працю, нагородою за які-небудь заслуги. Пунктуально о шостій годині прибули складачі, що за окрему винагороду зобов’язались до ранішньої роботи (Фр., VI, 1951, 252); Другого дня вони знайшли собі роботу в миловара — дрова пиляли та рубали. Винагорода — по півфунта мила (Збан., Сеспель, 1961, 167); // Те, що дається або робиться замість чого-небудь втраченого, заподіяного і т. ін. Панство нас підтримало і внесло вимогу домагатися справедливої винагороди всім, хто постраждав у поході (Тулуб, Людолови, І, 1957, 11); * У порівн. Потім у них народилося дитя. Це було вершиною їхнього щастя, було мовби гідною винагородою обом — і Уралову за всі життєві гіркоти, яких він зазнав, і Галі за її минуле невдале кохання (Гончар, Тронка, 1963, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 438.