ВИ́МЕРЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ви́мерти. — Він негр? — Ні. З дуже рідкого, майже вимерлого племені нільських хамітів (Смолич, І, 1958, 65); Кров била в джерелах, І ніч розносила по вимерлих містах Погрозливе виття голодної вовчиці (Зеров, Вибр., 1966, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 430.