ВИ́М’ЯСТА, прикм. Яка має велике вим’я. Марта.. присідає біля вим’ястої Калини, і тугі струмочки то дзвінко б’ються в клепки дійниці, то глухо спінюють надоєне молоко (Стельмах, II, 1962, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 438.