ВИ́ЛЯКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Злякавши, вигнати кого-небудь звідкись. — Ти от лучче послухай, як колись твоя стара тітка та ведмедя вилякала (Вовчок, VI, 1956, 335); — То ото там, певно, сидить твоя заступниця [морська цариця]. Всю рибу з Чорного моря вилякала (Збан., Мор. чайка, 1959, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 427.