ВИ́ЛУЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́лущити 1. Йому [коневі] давали вилущені горіхові зерна, персики, виноград, і він усе охоче поїдав (Гончар, І, 1954, 83); Воляча сила вкладена в його руки: застукає когось на шкоді, свисне кулаком поміж щелепи, і вилущені зуби вилітають на землю (Стельмах, Хліб.., 1959, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 426.