ВИ́ЛУПЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́лупити 1.

2. прикм., розм. Дуже опуклий або широко розкритий (про очі). Цей заводіяка гордовито зиркнув вилупленими сірими баньками на Галецьку (Н.-Лев., IV, 1956, 290); Троє німців повернули назад і, розпалені боєм, з вилупленими очима, кинулися просто на нього (Панч, Іду, 1946, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 425.