ВИ́ЛАЯТИ, аю, аєш, док., перех. Обізвати кого-небудь образливими, лайливими словами. Став [Тимоха] просити трьох [карбованців], — батько його вилаяв (Кв.-Осн., II, 1956, 259); Здалось — це не ми передучора ще сварливо зустрілись. Не її я вилаяв дурепою (Досв., Вибр., 1959, 20); А Балика плюне у вічі [Горленку], вилає зрадником і собакою… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 420.