ВИ́КРУЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин.ч. до ви́крутити 1-3. Ледве тримаючись на ногах, як викручена ганчірка, Саїд Алі сідав у машину будівельного відділу (Ле, Міжгір’я, 1953, 201); Василь устав зі своєї лави і, підтримуючи викручену руку, вийшов наперед (Скл., Карпати, II, 1954, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 417.