ВИКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОСИТИ, ошу, осиш, док., перех. 1. Скошувати все, що росте на якій-небудь ділянці. Там, де очерет систематично не викошують, його стебла рік у рік нагромаджуються у великій кількості (Наука.., 3, 1961, 41); Я горох сама, де схочу, там посію; Сама я й викошу (Г.-Арт., Байки.., 1958. 59); Так як викосять нивку, пов’яжуть снопи, поскладають у копи.. та й ниву поливають і копи змочують гіркими слізьми (Кв.-Осн., II, 1956, 132); * Образно. — Снаряди викосили сад (Перв., I, 1958, 369); // Знаходити під час косіння. — Ти ба, якого перепела викосив — горщик! — здивовано гомоніли косарі і в’язальниці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 356).

2. перен. Знищувати, умертвляти всіх або багатьох. Вона майже в упор стріляла, викошуючи, наче осот, десятки гітлерівських молодчиків (Трип., Дорога.., 1944, 65); Пошесть викосила козаків більше, ніж вогонь противника (Панч, III, 1956, 535).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 414.