ВИ́КОХАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́кохати. Викохана до десяти літ, як паненя, вона не знала, де, що і як береться (Мирний, IV, 1955, 32); * Образно. Неозорі колгоспні лани, — і озимі, і ярі, — лежать колгоспною любов’ю викохані, сонцем упиваються… (Вишня, І, 1956, 371).

2. у знач. прикм. Який має гарний вигляд унаслідок дбайливого догляду. Десь з кутка озирнувся [Острозький] — біла, викохана борода його тріпонулася, горіли в гніві сховані в бровах очі (Ле, Наливайко, 1957, 122); Тодоска.. викоханими руками розставляє рожево-жовті глиняні полумиски з підсмаженими в’юнами (Стельмах, Хліб.., 1959, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 413.