ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі. Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Збан., Мор. чайка, 1959, 227); Після того як молоді дерева почнуть плодоносити, старі, коли вони відживуть свій вік, викорчовують (Колг. Укр., 2, 1957, 31); Бузина, котру так не любив старий князь і велів з корнем викорчувати, де й набралася, — висока та розкішна поросла (Мирний, IV, 1955, 16).

2. перен. Дощенту винищувати, усувати що-небудь. Преса покликана допомагати партійним і радянським організаціям викорчовувати, викорінювати хиби, боротися проти бюрократизму і неохайності в усій нашій роботі (Рад. Укр., 4.XII 1953, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 413.