ВИКА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАЧАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Качаючи рублем білизну, полотно і т. ін., вигладжувати. Дістає [Докія] чисту, трохи прим’яту сорочку, намотує її на качалку і з силою викачує рублем (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 179); Випрала [мати], викачала сорочку, майже до півдня латала подерті штанці (Вас., II, 1959, 257).

2. Качаючи густу масу (тісто і т. ін.), надавати їй відповідної форми. Мелашка викачувала тісто та все поглядала на двері (Н.-Лев., II, 1956, 335); З готового тіста викачують кульки.., надають їм форми булочок, дають підійти (Укр. страви, 1957, 242).

3. Качаючи по чому-небудь, забруднювати, вбирати в щось. Клунки перевіряв румунський жандарм.. Не зав’яже клунка та й жбурне у двері вагона, на злість, щоб у смітті викачати (Мур., Бук. повість, 1959, 175).

4. Видаляти з чого-небудь воду або якусь рідину, газ і т. ін. механічним способом (за допомогою насоса, центрифуги і под.). Недавно з шахти викачали воду, А вже іде вугілля на-гора (Дмит., Вітчизна, 1948, 58); За свій вік дід перебрав сотні роїв, викачав стільки меду, що в ньому можна було б усім нам утопитись (Донч., VI, 1957, 11).

5. перен., розм. Поступово, частинами забирати що-небудь. Польські жовніри гасали по селу, викачували контрибуцію, виводили із стаєнь коней, вигонили рогату худобу (Воскр., Весна.., 1939, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 404.