ВИЗВІРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ЗВІРИТИСЯ, рюся, ришся, док., розм. Звертатися до кого-небудь або відповідати комусь із нестриманим роздратуванням, злістю. [Готліб:] Се ти так на старого чоловіка визвіряєшся? (Л. Укр., IV, 1954, 256); — Це що? — визвірявся Карпо Нехльода і підвищував голос так, щоб його чули за дверима інші прохачі (Шиян, Баланда, 1957, 149); — Одчепись, поганий! — визвірилась на його Ганна так, що аж в хаті стихло (Н.-Лев., І, 1956, 98); Гнида визвірився на них [дітей]: "К чорту звідси!" (Головко, II, 1957, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 396.