ВИ́ЗВОЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́зволити. Жив в Римі десь.. Памфилій, визволений раб, грек родом (Фр., XIII, 1954, 214); Депо працюватиме на новому місці до того дня, коли можна буде повернутися на визволену від окупантів Батьківщину (Донч., III, 1956, 442); // у знач. ім. ви́зволений, ного, ч. Той, кого визволили, звільнили від чого-небудь. [Кассандра:] Чи ти бачив, як оборонця визволені славлять? (Л. Укр., II, 1951, 287); Визволені не можуть забути визволителів, це зрозуміло (Гончар, І, 1954, 311).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 397.