ВИ́ДУРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́дурити. Набивши добре кишені грішми, видуреними у темних богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити багатих київських ченців… (Н.-Лев., III, 1956, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 394.