ВИ́ДУМАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́думати. Всі безглузді обвинувачення, видумані, аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились самі (Л. Укр., IV, 1954, 132); [Надія:] Він каже, що ваш матрос видуманий, — таких не буває… (Корн., II, 1955, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 393.