ВИДРИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. 1. неперех. Раз у раз дригати (звичайно ногами). Схопив [Ів] за поперек Сімону і пішов вигинатись та вихилятись, викручувати та видригувати ногами, аж у очах зарябіло (Збан., Мор. чайка, 1959, 82).

2. перех. Танцювати щось, роблячи різкі рухи ногами. Забереться [Антосьо] куди так, звідкіль тільки небо на його дивиться, і видригує мазура (Свидн., Люборацькі, 1955, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 392.