ВИ́ДИХНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до видиха́ти. Федір так голосно видихнув повітря, що старшина відірвав очі від паперу і глянув на нього (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 46); Він закурив, видихнув хмару диму (Шовк., Інженери, 1956, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 387.