ВИ́ГІН, гону, ч. Простора вільна ділянка біля села або в селі, куди виганяють пастися худобу, птицю. На вигоні телят [осел] перелякав; Ускочив у село — всяк очі витріщає (Гл., Вибр., 1957, 186); Потім хлопчик погнав з вигону гусей (Кучер, Чорноморці, 1956, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 373.