ВИГУ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. вигу́кувати. Галецька трохи повеселішала та пожвавішала од такого веселого вигукування, (Н.-Лев., IV, 1956, 304); Рев бидла, лемент і стогін стоптаних, крик і вигукування тих, що на горі, зливаються в дикий гомін (Л. Укр., II, 1951, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 380.