ВИГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРИЗТИ, зу, зеш, док., перех. 1. Гризучи, робити отвір або порожнину в чому-небудь. * Образно. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Коцюб., II, 1955, 300); // Гризучи, виїдати. Жуки жужелиці живляться зерном. Під час його достигання вони виповзають на колос і вигризають вміст зерна (Колг. Укр., 8, 1961, 23).

2. Гризучи, поїдати що-небудь цілком. Білі плескаті зуби [овець] вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок (Коцюб., II, 1955, 321); // перен. Знищувати повністю. Вогонь вигризав рік у рік чималі кутки столиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 524); Курява дороги насіла на них [жінок] густою верствою, вгризлася в їх шкіру і вигризла з неї всякий колір, усякий полиск свіжості (Фр., II, 1950, 331).

3. перен. Здобувати що-небудь з великим завзяттям, запеклістю. — Зубами, можна сказать, революцію вигризали! Он як! — констатував Іван, не приховуючи гордощів (Смолич, Мир.., 1958, 41); Я б, здається, на видиму смерть пішов, я б, здається, видер, вигриз би ту землю, бо без землі лихо людям (Коцюб., І, 1955, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 379.