ВИГНА́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто вигнаний, висланий кудись з певної місцевості, території. Душа бідного вигнанця терпіла багато під нестерпним тягарем розлуки (Фр., V, 1951, 106); І от я вже за тисячі верстов од рідних. Самотний, зажурений вигнанець, сиджу у юрті, загадався (Вас., II, 1959, 556).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 374.