ВИ́ГВИНЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гвинтити. Ключ глухо дзвякнув у дверях, мов капсуль, вигвинчений з гільзи снаряда (Дмит., Обпалені.., 1962, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 372.