ВИ́ВІТРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́вітрити. Між скелями ущелина, водою в віках розмита, вивітрена падь (Гонч., Вибр., 1959, 392); // у знач. прикм. Поруч, у заростях, лежало.. вивітрене, як перепрана ганчірка, весло (Ле, Клен. лист, 1960, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 365.