ВИ́ВОДОК, дка, ч. Сукупність малят, виведених однією самкою, які тримаються разом (про птахів або тварин). Виводок качиний Полощеться, забравшись у гущак (Рильський, І, 1946, 275); — Торік із батьком двох вовків убили. А в Городищі, біля Білого озера, на виводок напали. Спіймали його (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 573); // перен., жарт. Про велику кількість дітей у родині. У Семків був повен двір дітвори. Глафіра вийшла із своїм виводком на сонце (Чорн., Визвол. земля, 1950, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 367.