ВИВА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ВАЛИТИСЯ, люся, лишся, док. 1. Падати, обвалюватися, руйнуючись від часу або від удару, тиску. І палац уже, видно, давній.. Стіни пооблупані, де-не-де вивалюється цегла (Мирний, І, 1949, 178); Артьомов попробував його [вікно] відчинити, але гнила рама вивалилася і вікно розсипалося (Чорн., Визвол. земля, 1950, 104); Чоловіки вперлись руками, і частина стіни з тріском вивалилась (Скл., Святослав, 1959, 22); // Випадати звідки-небудь при русі, нестійкому положенні і т. ін. Нескладна лебідка підіймала площадку разом з машиною так, що буряки самі вивалювалися з кузова (Руд., Остання шабля, 1959, 528); Обоє, і писар і старшина, вивалилися з саней у сніг (Вас., І, 1959, 129); // Виставлятися, висуватися назовні повністю. Язик вивалився із рота (Сл. Гр.).

2. Те саме, що вива́лювати 4. Гомонів натовп, що вивалився з поїзда і сірою лавиною плив до привокзальної площі (М. Ол., Леся, 1960, 70); // Вайлувато, незграбно виходити звідки-небудь. Задьористо хтось з молодших командує в сінях, і хлібороби починають важко вивалюватися на подвір’я (Стельмах, Хліб.., 1959, 383); На небі вже висіялися зорі, коли Мітла з Півнем з підбитими очима вивалилися з корчми (Панч, Гомон. Україна, 1954, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 360.