ВИ́БУЯТИ, яю, яєш, док. Пишно, буйно вирости, розростися (перев. про рослини). Літом замість трави.. купками вибуяла хистка тростина (Фр., II, 1950, 379); Вже й городина на грядках вибуяла, вже рясно зав’язалися по садах маленькі яблука та груші, а дощу нема й нема (А.-Дав., Слово.., 1964, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 359.