ВИ́БУХ, у, ч. 1. Розрив вибухової речовини, спеціального снаряда, оболонки чого-небудь і т. ін., з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою. Та в тій хвилі гукнув новий вибух — се був вибух тої пачки динаміту, що лишилася була в Іцковій штольні і якимось припадком загорілась (Фр., VIII, 1952, 415); Ніч. Десь далеко чути вибухи снарядів, гуркіт обозів (Корн., І, 1955, 25); А в місті гули вологі березневі вітри й здалеку було чути грімкі вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Дмит., Розлука, 1957, 251); // Хімічна реакція, при якій за дуже короткий час розширюються утворені гази, спричиняючи руйнівні дії.

2. чого, перен. Раптовий бурхливий вияв якого-небудь почуття, дії. Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину: зараз після того знов розлягався сміх (Коцюб., І, 1955, 355); Почалися голосні розмови з вибухами веселого реготу й дзвоном келехів та острог (Тулуб, Людолови, I, 1957, 98); Я трохи покуштував газу. Мене ще й досі бере задуха й часом закінчується страшенними вибухами кашлю (Кол., На фронті.., 1959, 7).

3. філос. Дуже швидкий стрибкоподібний перехід якого-небудь явища від старої до нової якості, який грунтується на антагоністичній суперечності. Марксизм-ленінізм, відкривши об’єктивні закони суспільного розвитку, показав властиві капіталізмові суперечності, неминучість їх революційного вибуху і переходу суспільства до комунізму (Програма КПРС, 1961, 6).

4. лінгв. Раптовий вихід струменя повітря при розкритті зімкнутих органів мовлення під час вимовляння звуків. Гортанний вибух — звук мови, що твориться в гортані внаслідок повного змикання голосових зв’язок (Сл. лінгв. терм., 1957, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 358.