ВИ́БРИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́брити; виголений. Очі [Якова] перекосилися, на вибритій круглій бороді лисніло щось… (Мирний, I, 1954, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 357.