ВИ́БИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́бити 1-10. Крізь вибиті вікна дивилась на мене пустка (Коцюб., II, 1955, 404); В коридорах та кімнатах.. вибиті, старанно повитрушувані і від того відсвіжені килимки (Коз., Сальвія, 1959, 31); І пише [Охрім], пише Леніну листа.. Про двох братів, що впали біля тину, Про вибиту копитами долину (Мал., І, 1956, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 352.