ВЕСЕ́ЛИЙ, а, е. 1. Сповнений веселощів (у 1 знач.), радісного, безтурботного настрою. Така чорнобрива та ясноока.. А що весела була, жартівлива (Вовчок, І, 1955, 279); Ввійшов він до хати веселий, підспівуючи (Козл., Ю. Крук, 1950, 250); // Який виражає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264); Шофер слухав і весела посмішка розсувала його губи аж до вух (Донч., І, 1956, 164); // Схильний до веселощів (у 1 знач.). Ще ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор (Коцюб., III, 1956, 369); // Грайливий (звичайно про тварин). Далеко од берега грав в морі табун веселих дельфінів (Коцюб., І, 1955, 288).

2. Який викликає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій своїм жартівливим змістом, бадьорою мелодією і т. ін. Він почав веселого козачка, а сам смичок знов повернув на жалібну думу (Н.-Лев., II, 1956, 172); Ми пішли гуртом досить великим Серед жартів та розмов веселих (Фр., XIII, 1954, 338); Моряк обірвав веселу пісеньку, круто обернувся до Марії (Кучер, Чорноморці, 1956, 16); // Який викликає радісний настрій у зв’язку з сприятливими обставинами. Їдуть козак з козачкою додому. О, весела, весела доріженька (Вовчок, І, 1955, 322); І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть (Шевч., II, 1953, 287).

3. Приємний на вигляд, світлий, яскравий. Під дубом на снігу горить огонь — великий, веселий, тріскучий… (Вас., II, 1959, 303); Нові веселі, білі пароплави мали незабаром поплисти по річці (Скл., Помилка, 1933, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 339.