ВЕРХОГЛЯ́Д, а, ч. Людина, що виявляє верхоглядство; поверхова людина. — І ідеї нікчемні, і в нас люди-таки настали нікчемні, пусті, верхогляди, неслухняні! — сказав архімандрит (Н.-Лев., І, 1956, 564); Незабаром усі переконалися, що Попов просто верхогляд (Бойч., Молодість, 1949, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 337.