ВЕ́РХИ, присл. Сидячи на коні (мулі, верблюді і т. ін.), звісивши ноги по його боках. Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище (Шевч., І, 1951, 314); — Візьму та на твоєму барані верхи і сяду! — грозивсь Івась (Мирний, IV, 1955, 10); Слідом за барсуком вискочив верхи на коні Макар Макарович (Донч., Вибр., 1948, 223); // Сидячи на чому-небудь, як на коні. Ястшембський сидів верхи на стільці (Н.-Лев., II, 1956, 57); Спустили вони на хвилі липову колоду.., сіли вдвох на неї верхи (Панч, Гомон. Україна, 1954, 19).

◊ Ї́здити ве́рхи на кому — цілком підкорити кого-небудь своїй волі. — Що ж вони живуть гарно? — Живуть та й годі… Горпина на йому верхи їздить (Мирний, III, 1954, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 335.