ВЕРТІ́Й, я́, ч., рідко. Те саме, що круті́й. — Не припав він мені спершу до душі. Думав: певне — вертій на зразок сільських юристів (Вас., II, 1959, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 333.