ВЕРТИКА́ЛЬНИЙ, а, е. Який має напрям вертикалі; прямовисний; протилежне горизонтальний. Далі здіймалися перші шпилі гір, а між ними десь і будиночок — сторожка коло контрольної вертикальної штольні (Ле, Міжгір’я, 1953, 279); Хлопець глянув на неї [Саню] спідлоба, — коротка вертикальна зморшка з’явилася у нього між бровами (Собко, Звич. життя, 1957, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 332.