ВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док. 1. перех. Віддавати назад що-небудь взяте; повертати. — Заб’ю лихо тропаком, затопчу ногами! Грайте, музики, або гроші вертайте (Н.-Лев., І, 1956, 98); Менший брат сюди-туди, одмовляється. — Признавайсь, — каже суддя, — бери третину, а останні верни братам (Стор., І, 1957, 43); * Образно. Як-то тяжко Тії дні минають. А літа пливуть меж ними, Пливуть собі стиха, Забирають за собою І добро і лихо! Забирають, не вертають Ніколи нічого! (Шевч., II, 1953, 210).

2. перех., перен. Надавати чогось знову, відновлювати щось, раніше втрачене. Врешті ми вдома. Білі стіни будинку вертають мені притомність (Коцюб., II, 1955, 224); [Публій (до Йоганни):] Саронській квітці мій привіт. Я радий, що рідний край вернув тобі здоров’я (Л. Укр., III, 1952, 177); Вона стара, та крики привітальні вертають сили, втрачені давно (Гонч., Вибр., 1959, 117); [Степан:] Я хочу славу по кінному ділу вернути Дзвонковому (Корн., II, 1955, 121).

3. неперех., розм. Іти, їхати і т. ін. назад; повертатися, вертатися. Пізно вертав Гнат додому, п’яний від щастя (Коцюб., І, 1955, 50); Вгорі гуси гелготали — додому вертали (Ів., Опов.., 1949, 18); Вуйко Наталки, професор Іванович, вернув саме перед двома годинами (Коб., І, 1956, 369); Гадина чув, як він двічі обернув ключ у замку, а опісля вернув назад до свого покою (Фр., VII, 1951, 131); Думаю, що верну додому настільки нормальною, наскільки се взагалі для мене можливо (Л. Укр., V, 1956, 342).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 332.